Таким чином, у підсумку, Шарль де Голль мав рацію.
Як президент Франції у 1960-х, він започаткував політику стратегічної незалежності Франції.
Звісно, він стверджував, що американці є більш нашими друзями, ніж росіяни. Але й інтереси США теж мають значення. Одного дня їх інтереси можуть зіткнутися з нашими.
У сучасному світі його попередження стали більш актуальними, ніж коли-небудь.
Від його принципу відсторонення супердержав, де Голль створив концепцію суверенного ядерного стримування Франції – існування якого наразі стало центром дебатів щодо європейської безпеки.
Франція та Великобританія є єдиними країнами на європейському континенті, які мають ядерну зброю. Наразі у Франції налічується близько 300 ядерних боєприпасів, які можуть бути запущені з літаків чи підводних човнів, розміщених у Франції.
Великобританія має близько 250. Основна різниця полягає в тому, що французький арсенал є суверенним – тобто, повністю розробленим Францією, тоді як Великобританія залежить від технічної допомоги США.
У середу президент Еммануель Макрон висловив ідею про те, що ядерні сили Франції (force de frappe) можуть – в цю надзвичайно невизначену нову еру – бути пов’язані із захистом інших європейських країн.
Його пропозиція викликала обурення серед політиків правого та лівого спектрів, які стверджують, що Франція розглядає можливість “поділу” своєї ядерної зброї.
Це – згідно з урядовими чиновниками та експертами з оборони – є спотворенням аргументу. Нічого не буде “поділено”.
Як заявив міністр оборони Себастьян Лекорн, ядерний стримувач “є французьким і залишиться французьким – від його концепції до виробництва і до його використання, під рішенням президента”.
Обговорюється не те, скільки пальців може бути на ядерній кнопці. Питання полягає в тому, чи може ядерний захист Франції бути чітко поширений на інші європейські країни.
Досі ядерна доктрина Франції була побудована навколо загрози масованого ядерного удару, якщо президент вважав, що під загрозою перебувають “життєві інтереси” Франції.
Обмеження цих “життєвих інтересів” завжди залишалися навмисно розмитими – анонімність і правдоподібність є двома ключовими словами ядерного стримування.
На ділі президенти Франції, починаючи з де Голля, усі натякали, що деякі європейські країни можуть вже фактично бути під захисним покривом. У 1964 році де Голль заявив, що Франція вважатиме себе під загрозою, якщо, наприклад, СРСР атакує Німеччину.
Отже, в одному сенсі не існує нічого нового в пропозиції Макрона про європейський вимір французького стримування.
Але новим, згідно з військовими аналітиками, є те, що вперше інші європейські країни також просять про це.
“Раніше, коли Франція висловлювала наміри [про розширення ядерного захисту], інші країни не поспішали відповідати”, – говорить П’єр Гарош із Католицького університету Лілля.
“Вони не хотіли надсилати сигнал про те, що не мають повної довіри до США та НАТО.”
“Але Трамп прояснив дебати”, – каже пан Гарош. “Справа не в тому, що американці говорять про зняття свого ядерного стримування – давайте бути чесними, це зараз не стоїть на порядку денному”.
“Але правдоподібність ядерного стримування США вже не така, як раніше. Це відкриває дебати і спонукає німців з більшою прихильністю розглянути ідею потрапити під французький та/або британський захист”.
Минулого місяця ймовірний наступний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц здивував партнерів країни, заявивши, що, можливо, настав час для обговорення з Парижем та Лондоном на цю тему.
Як працювало б французьке або франко-британське європейське ядерне стримування, поки що далеке від чіткості.
Згідно з паном Гарошем, одним із варіантів може бути розміщення французьких літаків із ядерними боєголовками в інших країнах, таких як Німеччина або Польща. Рішення про натискання кнопки все ще залишалося б виключно за президентом Франції, але їх наявність надіслало б сильний сигнал.
Альтернативно, французькі бомбардувальники могли б патрулювати європейські кордони, так само як зараз регулярно патрулюють французькі кордони. Або можуть бути розвинені аеродроми в інших країнах, на які французькі бомбардувальники могли б швидко розгорнутися під час надзвичайної ситуації.
Числа є проблемою. Чи достатньо 300 французьких боєголовок проти тисяч російських? Можливо, ні – але в альянсі з Великобританією 300 стають 550. Також (повторюючи цю думку) американське ядерне стримування ще теоретично існує. В Німеччині, Італії та Нідерландах розміщені американські ядерні бомби.
Ще одне питання – чи варто реформулювати французьку ядерну доктрину, щоб чітко заявити, що “життєві інтереси” також охоплюють європейських союзників.
Дехто стверджує, що немає потреби, адже стратегічна невизначеність, яка вже існує, є невід’ємною частиною самого стримування.
Але пан Гарош зазначає, що політичний аспект полягає в чіткішому оголошенні того, що Франція готова використовувати свій арсенал для захисту інших європейських країн.
“Якщо США будуть менш присутніми, тоді європейські країни значно більше залежатимуть одна від одної. Наш стратегічний світ стає більш горизонтальним”, – каже він.
“У цьому новому світі важливо створити довіру та впевненість між собою. Для Франції важливо сигналізувати, що вона готова прийняти ризик на підтримку інших – це допомагає створити міцний фронт”.
