Виверження вулкана Сент-Геленс 18 травня 1980 року справило катастрофічний вплив на оточуюче середовище. З самого початку вулкан викинув понад 1,5 мільйона тонн діоксиду сірки, а також спровокував лавові потоки, які знищили все на площі майже 600 квадратних кілометрів. Проте вже через три роки після цієї катастрофи на сцену вийшли маленькі герої — ховрахи, які розпочали відновлення місцевої флори і фауни.
Відомості про цей унікальний експеримент опублікувало видання Popular Science. У 1983 році команда мікробіологів на чолі з Майклом Алленом з Каліфорнійського університету випустила кілька ховрахів у майже безлюдних зонах Пемзової рівнини та Ведмежого лугу, де рослинність ледь виступала на поверхні.
Згідно з Алленом, ховрахи звичайно вважаються шкідниками, але їхня діяльність може бути корисною для ґрунту. Вчені сподівалися, що гризуни зможуть винести на поверхню старі ґрунти, що забезпечить урожаї важливих мікроорганізмів, таких як ризобіальні бактерії та мікоризні гриби.
Протягом доби ховрахи почали активно рити землю, піднімаючи на поверхню корисні мікроорганізми, що сприяло закріпленню поживних речовин для рослин. Результати дослідження перевершили очікування: через шість років у регіонах, де мешкали гризуни, з’явилося понад 40 000 нових рослин, а також відновилася популяція самих ховрахів.
Сьогодні, як повідомляє мікологиня Мія Мальц, ці екосистеми слугують яскравим доказом стійкості природних процесів. Через більше ніж 40 років після “ховрахового” втручання вчені досі спостерігають позитивні наслідки.
Зразки ґрунтів, взяті з тих же регіонів, як і раніше демонструють кращу присутність грибів і бактерій у порівнянні з районами, де ховрахи не мешкали. Це підкреслює важливість природних методів відновлення екосистем після важких катастроф.
