Війна, міждержавний конфлікт та геополітичні зрушення рідко вважаються позитивним фактором для бізнесу. Проте, здається, що саме так вплинула на двох сусідів Росії на заході – Фінляндію та Швецію, окупація України.
Не безпосередньо, звісно. Швидше, реакція цих двох північних країн на вторгнення перетворила страх на надію.
У травні 2022 року обидві країни подали заявки на членство у західному оборонному альянсі НАТО через три місяці після зимового вторгнення.
Менше ніж за три роки вони вже стали повноцінними членами і вже отримують вигоду як з точки зору національної безпеки, так і з економічної точки зору.
«Ми вже не країна, якій не можна довіряти», – зауважує Мікаель Йоханссон, генеральний директор шведської оборонної компанії Saab, говорячи про історичну нейтральність нації.
Він зазначає, що з моменту вступу Швеції в НАТО в березні 2024 року, Saab вже успішно уклала рамкові угоди з Агентством підтримки та закупівель НАТО (NSPA), яке організує замовлення для оборонних фірм.
«Тепер набагато легше отримувати інформацію про те, що відбувається всередині альянсу, – говорить він. – Раніше ми не могли отримати доступ до NSPA».
Юкка Сіукосарі, посол Фінляндії у Великій Британії, погоджується. «Бути частиною НАТО – це дати нам рівні можливості з усіма іншими союзниками. Це розширює можливості фінських компаній у секторі оборони та за його межами», – зазначає він.
Приватні компанії отримають вигоду від обіцянок держав-членів НАТО збільшити оборонні витрати.
В даний час лише 23 з 32 держав-членів організації відповідають цільовим показникам витрат на оборону у 2% ВВП, але амбіції зросли останніми місяцями, зокрема в умовах турбулентності в альянсі.
Серед невизначеності щодо того, яким може бути НАТО в майбутньому, безсумнівно, що ці зобов’язання з підвищення витрат зберігатимуться і, можливо, навіть посиляться, якщо Європа вирішить, що більше не може покладатися на США.
Зобов’язання нових членів НАТО вже перевищують ті, що висловлені кількома існуючими членами. Минулого року Фінляндія витратила 2,4% свого ВВП на оборону, а Швеція – 2,2%, при цьому обидві країни планують підвищити цей показник до 2,6% – 3% протягом наступних трьох років.
Прикладами нових ініціатив НАТО на північному фланзі Європи є створення нових баз НАТО та зусилля для формування спільних оборонних сил у північній Фінляндії.
Крім того, була сформована Спільна норвезька повітряна команда, яка об’єднує 250 бойових літаків Фінляндії, Швеції, Норвегії та Данії в рамках єдиної команди управління, з гнучким базуванням та спільною розвідкою.
Крім цього, значні інвестиції будуть потрібні для поповнення запасів сучасних систем озброєнь, зокрема ракет та протитанкових систем, зазначає пан Йоханссон.
Тим часом Білий дім оголосив про призупинення військової допомоги Україні, але європейські лідери оголосили, що готові йти на довгу дистанцію, тому тут також очікуються значні та постійні витрати на озброєння.
Програми аерознімання та підводні системи також стають все більш затребуваними, оскільки напруга між Росією та Заходом знову охолоджує Арктику.
У цих сферах генеральний директор Saab прагне просувати свої рішення, такі як платформа раннього попередження та управлінню GlobalEye, і його Sea Wasp, безпілотний підводний апарат, що може нейтралізувати вибухові пристрої.
Проте, враховуючи чіткий акцент Дональда Трампа на «Америці на першому місці», малоймовірно, що він буде задоволений, якщо європейські члени НАТО оберуть Saab або будь-яку іншу європейську оборонну фірму замість конкурентів з США.
Європі потрібно буде зрівноважити своє бажання зменшити залежність від США з їхньою очевидною потребою в американській підтримці.
Європейські учасники також повинні врахувати складність і взаємозалежність оборонних систем НАТО. Вони часто об’єднують технології та машини, озброєння та боєприпаси, транспортні засоби, судна та кораблі, які виробляються у кількох різних країнах НАТО.
Таким чином, альянс, в певному сенсі, тримається на складних ланцюжках постачання та контрактних угодах, які неможливо розплутати за одну ніч.
«Трансатлантичні відносини Європи завжди залишатимуться важливими», – каже пан Йоханссон, хоча він також вказує на «зростаюче усвідомлення в Європі, що ми повинні робити більше самостійно».
«США дійсно захищають свою оборонну промисловість, і нам слід зробити те ж саме в Європі», – говорить він, вітаючи «жорстку конкуренцію» між комерційними оборонними компаніями.
Багато з цієї конкуренції, однак, може відбуватися між відносними новачками в оборонній промисловості.
Фінське державне агентство Business Finland опублікувало посібник, що надає рекомендації компаніям, як працювати з НАТО.
Його автори прогнозують, що збройні сили з обох боків Атлантики матимуть «значні нові потреби в послугах та обладнанні, як високотехнологічному, так і низькотехнологічному».
Багато з цих потреб потрібно буде задовольнити стартапами та відомими малими і середніми компаніями, зазначає посібник, а не виключно великими, відомими оборонними підприємствами.
Йоган Сьооберг, радник з питань безпеки та оборони Конфедерації шведських підприємств, зазначає, що членство в НАТО відкрило двері для шведських компаній, оскільки «перспектива інших країн і компаній [по відношенню до них] змінилася».
Пан Сьооберг додає, що віддає перевагу «цілісному підходу, що безпека є вигідною для бізнесу, оскільки збільшена безпека та стабільність забезпечують довгострокову довіру».
В Фінляндії також членство в НАТО створило нові можливості, особливо для безлічі малих і середніх компаній, які посол Сіукосарі називає « Nokia-spin-offs».
Ці компанії, як очікується, дедалі більше постачатимуть передові технології, такі як дрони, сенсори та цифрові системи спостереження для програм, таких як «дроновий мур» між Норвегією та Польщею, що шість країн НАТО розробляють для захисту їхніх кордонів з Росією.
Дійсно, оскільки змінюється природа війни, безпека Європи, ймовірно, дедалі більше розраховуватиме на кібероборону та захист цивільних установок, таких як стратегічно важливі підводні трубопроводи та кабелі.
Але, можливо, найреволюційнішою ідеєю, що виникла з nordic-розширення НАТО, є концепція «Повної оборони» регіону.
Також застосована Норвегією та Данією, вона вважає національну інфраструктуру, таку як Інтернет і телефонний зв’язок, виробництво та розподіл енергії, дорожні мережі та безпечні поставки їжі, ліків частиною системи загальної оборони.
Багато з цих витрат можуть не зафіксуватися як витрати на оборону у статистиці, але в той же час жодне з них не є безкоштовним.
Окрім витрат на цивільну інфраструктуру, обов’язкова військова служба, наприклад, іноді забирає людей з економічно продуктивних частин економіки, вказує пан Сіукосарі.
Але можливо, що те, що вони забезпечують, приносить більше користі нації, ніж просто постачання товарів та послуг?
Найновіші члени НАТО вважають, що можуть навчити інші союзні країни пару речей про оборону. Вони явно пропонують нові перспективи щодо того, як має вимірюватися оборонне фінансування. І можливо також про те, як цивільне суспільство і приватне підприємство можуть відігравати свою роль.
