У Туреччині спостерігається постійний зростаючий інтерес до Китаю, незважаючи на скептичне ставлення, яке існувало протягом тривалого часу. В останні роки китайський режим адаптував свої стратегії, щоб покращити імідж у Туреччині, покладаючись на вплив місцевих медіа та політичних акторів.
Офіційні стосунки між Китаєм і Туреччиною рекомендовано вважати дружніми, проте громадськість відзначається значною неприхильністю до Китаю, особливо під час обговорення прав людини в Синьцзяні. У відповідь на ці виклики Китай розробляє стратегії, які включають співпрацю з проурядовими медіа та участь в інформаційних кампаніях на підтримку своїх досягнень.
Китайська дипломатія прагне поступово змінити образ країни на турецькому медіа-ландшафті, досягаючи цього через рекламні статті, відвідування турецькими журналістами Синьцзяну та публікацію позитивних матеріалів в проурядових ЗМІ. Це, в свою чергу, допомагає пом’якшити критику з боку опозиційних політичних сил.
Крім економічних причин, таких як інвестиції в інфраструктуру, Китай також намагається підвищити свою роль у геополітичному контексті, виступаючи як альтернатива західному тиску. Після підписання стратегічного партнерства з Китаєм у 2010 році, Туреччина поступово стала більш охоче співпрацювати з Пекіном у різних сферах.
Однак, враховуючи тривале недовіру та антипатії в турецькому суспільстві стосовно Китаю, побудова нового іміджу вимагає від Пекіна продовжувати знайомити громадськість з місцевими стратегіями китайської адаптації. Лише через розуміння місцевої специфіки та необхідність спільного діалогу з турецьким суспільством можна розвивати конструктивні відносини, які б відповіли потребам обох країн.
Обидві країни мають спільні інтереси в боротьбі з західним тиском, що створює перспективи для подальшої співпраці. Однак, щоб покращити відносини, Китаю потрібно буде більше працювати над своїм іміджем і наративом в Туреччині, долаючи застарілі стереотипи та негативні уявлення.
Відновлення громадської довіри до Китаю в Туреччині, в умовах жорсткої політичної конкуренції та проблеми прав людини, є непростим завданням, що вимагає комплексного підходу. Китай не може покладатися лише на традиційні медіа та контент, створений виключно з боку держави; замість цього потрібна активна адаптація до місцевої культури та співпраця з місцевими акторами.
