Для успішного відновлення країни після років війни, необхідна інклюзія населення та демократизація під час перехідного періоду, інакше національна згуртованість може бути підірвана.
Програма політичної економії проаналізує різні кризові явища, що охоплюють регіон, вивчить політику жорсткої економії та нерівності, а також розгляне виклики, з якими стикаються багато економік.
Падіння режиму Асада 8 грудня 2024 року підняло сподівання на краще майбутнє в Сирії. Однак початкова оптимістична атмосфера була затьмарена зростаючими труднощами, такими як територіальна та політична фрагментація, іноземний вплив і окупація, а також секторальні напруження. Це негативно вплинуло на потенційне економічне відновлення та процес реконструкції, в якому країна невпинно потребує. Вартість відновлення оцінюється в 250–400 мільярдів доларів. Більше половини населення залишається без прихистку, 90% живе за межею бідності, а в 2024 році 16,7 мільйона людей в Сирії (або 75% населення) потребували гуманітарної допомоги, за даними Організації Об’єднаних Націй.
У цьому контексті обговорення економічного відновлення та розвитку вже почалися серед сирійських соціальних і політичних акторів та міжнародних представників. Проте для успішної та сталої національної реабілітації та реконструкції необхідні три основні чинники. По-перше, інклюзивний політичний перехід, що створює умови для участі різних секторів суспільства. По-друге, створення противаги тим, хто перебуває при владі, що поглиблює демократизацію політичного простору Сирії. І нарешті, покращення соціально-економічних умов для збільшення участі знизу, особливо серед найвразливіших верств суспільства, які стикаються зі складними життєвими умовами.
Без цих умов економічне відновлення Сирії опиниться під загрозою, а ймовірність нестабільності зросте, оскільки різні політичні та соціальні актори будуть залишені поза процесом. Ще гірше, якщо нова влада продовжить намагатися нав’язувати свою волю, це може призвести до збройного конфлікту. Аналогічно, невдача залучити більш широкі верстви населення в перехідний процес може підірвати його легітимність. Відсутність інклюзивності також може підтримувати секторальні та етнічні напруження, що додатково підриває національну згуртованість.
Після падіння режиму Асада, група “Хаят Тахрір аш-Шам”, яка очолювала наступ на сирійські урядові сили, зосередила владу у своїх руках. Невдовзі після того, як вона взяла під контроль, лідер групи Ахмад аль-Шараа обрав Мохамеда аль-Башира на посаду глави тимчасового уряду. Аль-Башир раніше очолював Сирійський уряд порятунку в Ідлібі. Його уряд складався виключно з осіб, пов’язаних з “Хаят Тахрір аш-Шам”. У січні 2025 року Шараа пішов далі і призначив себе тимчасовим президентом, після чого 29 березня він створив перехідний уряд під своєю владою до проведення виборів.
Після вступу на посаду, Шараа сформував “тимчасову legislative council” після розпуску парламенту та призупинив конституцію. Він також призначив міністрів, силові структури та регіональних губернаторів, що мали зв’язки з “Хаят Тахрір аш-Шам” або з озброєними групами Сирійської національної армії, близькими до неї.
Нові місцеві органи влади також вжили заходів для консолідації своєї влади над економічними та соціальними акторами. Наприклад, вони реорганізували торгові палати країни, замінивши більшість членів на призначених, включаючи губернаторства Дамаска, Сільського Дамаска, Алеппо та Хомса. Багато нових членів ради відомі своїми тісними зв’язками з “Хаят Тахрір аш-Шам”.
Влада також залучила нові, пов’язані з нею постаті, щоб очолити профспілки та професійні асоціації. Варто зазначити, що вони обрали профспілкову раду для Сирійської асоціації адвокатів, яка складається з членів Вільної ради адвокатів, що працює в Ідлібі. Сирійські адвокати відреагували організацією петиції з вимогою провести демократичні вибори в Асоціації адвокатів.
Недолік демократичної інклюзії нового режиму також відображався в ініціативах, конференціях та комітетах, що формують майбутнє Сирії. Наприклад, після відтермінування конференції Сирійського національного діалогу, вона відбулася в лютому 2025 року з приблизно 600 учасниками. Однак цей процес був сильно підданий критиці.
У березні новий тимчасовий конституційний договір, підписаний Ахмадом аль-Шараа, також був розкритикований політичними і соціальними акторами через його зміст та відсутність прозорості у виборі складу комісії з підготовки. Документ зберіг положення з попередньої конституції. Офіційна назва країни залишилася Сирійська Арабська Республіка, арабська залишилася єдиною офіційною мовою, а також залишається положення, що президент повинен бути чоловіком-мусульманином.
Проте, оскільки Сирія стоїть на роздоріжжі, якщо не будуть вжиті заходи для формування більш соціально інклюзивного та демократичного шляху, то країна продовжить страждати і може призвести до нового авторитарного правління та форм виключення. Це рецепт для відновлення катастрофи.
