Рік тому само-калуп президента Тунісу Кайса Саїда поставив під загрозу демократичну трансформацію країни. Експерти Carnegie досліджують ключові аспекти зупинки процесу переходу Тунісу, використовуючи порівняльний підхід до інших країн, що переживають подібні виклики.
Вступ
Важливі перестановки в політичному ландшафті Тунісу призвели до того, що традиційні інститути, які були створені під час революції 2011 року, почали швидко втрачати свою силу. Туніс, який першим у світі серед арабських країн розпочав демократичний процес, тепер знову опинився під загрозою.
Невдача в демократизації
У своєму прагненні зрозуміти, чому країна впала в економічні та соціальні проблеми, важливо згадати про ранню історію її переходу. Невдалі спроби врегулювати корупцію, безробіття та соціальні нерівності посилили незадоволення населення.
Паралелі з іншими країнами
Ситуація у Тунісі має паралелі з історією інших країн, таких як Перу та Грузія, де зовнішні фактори та внутрішня політична динаміка призвели до зворотного розвитку демократичних процесів. Зокрема, дії Кайса Саїда нагадують само-калуп президента Альберто Фухіморі в Перу, який також намагався зміцнити свою владу в моменти економічних криз.
Суспільні наслідки
Після прийняття ряду далекосяжних законів, які вплинули на суспільство, багато тунісців відчувають глибоке розчарування в традиційній політиці та партіях. Це підвищує ризик знову перейти до авторитарного правління.
Шляхи для майбутнього
Для відновлення демократичного процесу Тунісу необхідний не лише політичний діалог, але й активна участь суспільства. Крім того, важливо розробити стратегії, які включають консенсус між ключовими гравцями, для подальшого розвитку економіки та покращення якісних умов життя населення.
