Зовнішня політика Туреччини була визнана аналітиками «перенаправленням» та розривом з дипломатичним минулим країни. В умовах постійних змін у глобальному контексті Туреччина прагне знайти своє місце на міжнародній арені із акцентом на стратегічну автономію.
У липневій нараді кабінету президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоґан зазначив, що «в умовах, коли наш регіон постійно в епіцентрі напруженості, встановлення нових акцентів у зовнішній політиці є не лише вибором, а необхідністю для Туреччини». Ця цитата чітко підкреслює прагнення країни до стратегічної автономії під управлінням Партії справедливості та розвитку (ПСР) протягом останнього десятиліття.
Суть стратегічної автономії
Стратегічна автономія, як доктрина та мета, має дві складові: позитивні та негативні свободи. Позитивна свобода забезпечує можливість здійснювати певні цілі, тоді як негативна — незалежність від зовнішнього впливу. У випадку Туреччини прагнення до стратегічної автономії супроводжується бажанням стати регіональним гегемоном з акцентом на нефто-західну ідентичність.
Для підготовки до майбутнього, коли Сполучені Штати переформатовують свої пріоритети, Європейський Союз визнає необхідність зменшення залежностей та збільшення своєї здатності реагувати на геополітичні виклики. Це призводить до запуску ряду політичних ініціатив, спрямованих на підвищення геополітичної та економічної безпеки.
Взаємодія Туреччини та ЄС
Ця стаття підкреслює потенційні взаємозв’язки між зусиллями Туреччини та ЄС у досягненні стратегічної автономії, а також досліджує можливості для співпраці. Основне питання полягає в причинах, факторах та мотивах, які стоять за цим принципом зовнішньої політики кожного з учасників.
Стратегічна автономія стала гарантією суверенітету та національної ідентичності, що сприяє об’єднанню поляризованих фрагментів турецької політики. Вона проявляється у різних політиках протягом років, найзначніше в доктрині «Стратегічної глибини», яку виклав колишній прем’єр-міністр Ахмет Давутоглу.
Виклики та можливості
У контексті зростаючих глобальних силових динамік Туреччина робить вибір на користь розширення дружніх відносин, у тому числі з Китаєм і Росією. Туреччина активно шукає способи зменшення залежності від традиційних партнерів, таких як США та ЄС, у своїй зовнішній політиці.
Суттєвий виклик для Туреччини полягає у розвитку економічних відносин з країнами, що не є членами Заходу, зокрема з Китаєм та Росією. Це здатне підвищити позиції Туреччини на глобальній арені, проте потребує обережного балансу і усвідомлення внутрішніх та зовнішніх ризиків.
Висновок
Таким чином, стратегічна автономія Туреччини полягає в її прагненні зміцнити своє положення як регіональної сили, яка може самостійно визначати свій шлях у міжнародній системі. Однак поточні політики, спрямовані на досягнення цієї автономії, можуть не враховувати довгострокові наслідки таких дій. Час покаже, чи зможе Туреччина налаштувати свої відносини з ЄС та США на новому, більш конструктивному рівні.
