Південний фланг НАТО стикається з низкою унікальних викликів, які продиктовані різноманітними загрозами як з боку державних, так і недержавних акторів. Ця обстановка вимагає створення політично ґрунтовної відповіді на загрози, яка враховувала б гетерогенність ландшафту. Для досягнення цієї мети необхідно врахувати існуючі основи, коректувати внутрішні наративи та переглянути пріоритети і розподіл тягарів серед союзників НАТО.
З моменту терактів у Парижі та інциденту з російським бомбардувальником у Туреччині, загрози для НАТО з Південного флангу суттєво змінювались. Омар Ісмаїл Мостефаї, французький громадянин, який здійснив теракт у нічному клубі Bataclan, та інцидент з російським літаком, ураженим турецьким військами, підкреслюють нові виклики та загрози, з якими стикаються союзники НАТО, зокрема проблеми, пов’язані з іноземними бойовиками та агресивною поведінкою Росії.
Складнощі Південного флангу
Південний фланг НАТО характеризується комплексними та різноманітними загрозами, що походять від поєднання державних і недержавних акторів. Альянс має розробити відповіді на широкий спектр сценаріїв загроз, включаючи людську безпеку, зокрема невдачі держав, розповсюдження зброї масового знищення, загрози оборони та стримування з боку Росії на Близькому Сході, а також експорт тероризму.
Необхідність формування політики
Немає єдиного універсального детерентного механізму, який НАТО могла б використовувати для розробки відповідної політичної реакції на загрози. Політичний підхід повинен відображати різноманіття загроз. Визначення конкретних зон ризику та їх ідентифікація критично важливі для створення дієвих відповіді на загрози.
Взаємодія з партнерами
Важливим аспектом реакції НАТО є співпраця з партнерськими країнами, які стикаються із загрозами в південному напрямку. Це включає загальні навчання, спільну оцінку інформації та розробку стратегій змін, пристосованих до місцевих контекстів. Поглиблена співпраця може підвищити відповідальність та стійкість цих країн перед викликами безпеки.
Висновки
НАТО має реалізувати стратегії, які не лише спрямовані на швидку реакцію на існуючі загрози, а й забезпечать довгострокову стабільність у Південному фланзі. Такі зусилля повинні включати елементи посилення спільних зусиль, роздержавлення ресурсів та активізації політичного консенсусу серед союзників.
