Протягом десятиліть Європейський Союз (ЄС) працював над розвитком Північної Африки, проте наразі необхідно посилену підтримку для зміцнення приватного сектора регіону та скасування аграрного протекціонізму, що заважає розвитку.
Близькі стосунки ЄС з Північною Африкою
ЄС зосереджував свою політику розвитку у Північній Африці на економічному та політичному прогресі, особливо у зв’язку з міграційними та безпековими питаннями. Проте події, які розгорнулися в Тунісі в результаті Жасминової революції, продемонстрували, що багато базових проблем залишаються невирішеними, навіть у країнах, які свого часу вважалися найбільш розвиненими в арабському світі.
Економічні виклики
Незважаючи на те, що ЄС інвестує мільйони доларів для підтримки економік Північної Африки, ці зусилля не призвели до значних змін у зростанні. І хоча Туніс демонструє найкращі результати серед країн регіону, економічний розрив у порівнянні з ЄС залишається незмінним.
Необхідність зміцнення приватного сектора
Дослідження Світового банку вказують на те, що затяжні патронатні мережі обмежують доступ до капіталу для нових приватних підприємств. Політика ЄС продовжує покладатися на держави Північної Африки як агенти змін, що заважає розвитку приватного сектора.
Аграрний протекціонізм ЄС
Важливим аспектом європейської політики є аграрний протекціонізм, який значно ускладнює співпрацю з Північною Африкою. Наразі зусилля ради зниження тарифів та скасування експортних субсидій залишаються на рівні обіцянок без реальних дій.
Висновки та рекомендації
Ситуація з безробіттям та розчаруванням серед молоді в Північній Африці є серйозною проблемою як для самих арабських режимів, так і для Європи. Щоб подолати ці виклики, необхідно концентруватися на розвитку приватного сектора та переглянути аграрну політику, зокрема, зменшивши бар’єри для торгівлі.
