Дослідження, що проводяться вченими, вказують на можливість того, що мільярди років тому Плутон міг захопити свого найбільшого супутника, Харона, під час короткочасного, але значущого зіткнення, яке дослідники охрестили “крижаним поцілунком”.
Ця теорія пояснює, яким чином карликова планета змогла утримати супутник, що майже вдвічі менший за неї. Вчені вважають, що обидва небесні тіла, які знаходяться в віддаленому Поясі Койпера, зустрілися у давнину. Натомість, щоб знищити одне одного, вони об’єдналися на мить у “космічний сніговик”, після чого розділилися, але залишилися гравітаційно пов’язаними.
Що таке “поцілунок і захоплення”?
Ця нова теорія формування супутників є унікальною у світі планетарної науки. Раніше дослідники класифікували зіткнення небесних тіл як “удар і втеча” або “дотик і злиття”. Теорія “поцілунку і захоплення” пропонує інший підхід: після короткого злиття об’єкти знову розділяються, залишаючись орбітально пов’язаними.
Як це працює?
Згідно з моделями, якщо Плутон і Харон володіють певною матеріальною міцністю, їх зіткнення могло призвести до короткочасного об’єднання (поцілунку), а потім знову до розподілу. В результаті цього процесу виникла система Плутон-Харон, яка залишається стабільною до сьогоднішнього дня.
Адін Дентон, науковець з Університету Арізони, який очолює групу дослідників, зазначає: “Процес цього зіткнення нагадує поцілунок, бо Плутон і Харон тимчасово об’єдналися, перш ніж розділитися. Нас здивував цей сценарій, адже раніше нічого подібного не фіксували”.
Нові перспективи досліджень
Ця теорія має важливе значення не лише для пояснення унікальної системи Плутона і Харона, але й для вивчення фізичних властивостей крижаних світів у Поясі Койпера. Вона дозволяє краще зрозуміти, як формуються супутники і як структури з крижаних матеріалів можуть витримувати гравітаційні сили під час зіткнень.
Дослідники також стверджують, що подібні процеси могли мати місце і в інших системах Сонячної системи та за її межами, відкриваючи нові можливості для астрономічних відкриттів.
