Кліматичні шоки, такі як нещодавні руйнівні урагани Гелене та Мілтон, відкривають нові можливості для системи відновлення після катастроф, завдяки яким можна підбадьорити й підтримати адаптацію до нових кліматичних реалій. Програма з питань сталого розвитку, клімату та геополітики вивчає вплив змін клімату та відповідних реакцій на міжнародну політику, глобальне управління та світову безпеку.
Зміни на горизонті
Світ, у якому ми живемо, радикально зміниться через сто років: температура зросте, рівень океану підвищиться, а найбільш продуктивні сільськогосподарські землі опиняться північніше. Багато місць, де ми живемо, можуть стати непізнаваними або ж зникнути. Наслідки катастроф, таких як серйозні повені чи урагани, уможливлять переміщення сотень мільйонів людей.
Немає багато добрих новин про катастрофи. Проте ця ситуація вимагає уяви щодо того, як створити більш справедливі суспільства в умовах значних змін, що чекають на нас. Катастрофи є моментами змін у громадах: ресурси акумулюються, і ухвалюються рішення, як відновити життя. Вони змушують громади задуматися над своїм майбутнім у нових реаліях.
Гнучкість системи відновлення
Три аспекти гнучкості системи в aftermath катастроф роблять ці моменти унікальними для впровадження позитивних адаптивних змін: індивідуальна та колективна готовність уявити нові способи життя, значні збільшення фінансування з державних та приватних джерел та надзвичайні повноваження, що надає собі уряд, які покращують гнучкість у багатьох функціях.
Щоб сприяти адаптації до більш стійкого майбутнього, потрібна розширена політична уява, яка включатиме в себе пріоритизацію людей над майном у програмах відновлення після катастроф, розробку програм підтримки переселення та створення стимулів для розвитку доступного житла в громадах-реципієнтах.
Висновки та рекомендації
Неважливо, чи це раптова пожежа, жахливий ураган, чи раптова повінь, наше сприйняття катастроф асоціюється з втратою та безладом. Однак, менш видно, що катастрофи також стимулюють гнучкість на багатьох рівнях: побудові рішень, фінансових механізмів, та управлінських авторитетів.
Варто помітити, що у багатьох випадках посткатастрофічна міграція відбувається не просто як реакція на загрозу, а й як спроба адаптуватися до нових умов. Наприклад, багато людей ухвалюють рішення переїхати до менше ризикових районів після катастрофи.
Виходячи з цього, рекомендується переглянути політичні рамки відновлення після катастроф, зосереджуючи увагу на людині, а не на майні, забезпечити підтримку при переселенні, використовувати дані для підтримки постраждалих за межами географічних обмежень та створити стимули для розвитку доступного житла в пунктах призначення.
Із цим новим уявленням про можливості адаптації в умовах катастрофи, ми можемо почати діяти вже зараз, використовуючи кошти, які вже розходяться для відновлення, щоб дозволити людям знову відбудувати своє життя в нових, більш стійких умовах.
