Замість того, щоб турбуватися про наслідки зменшення участі США, Європейський Союз має зосередитися на підготовці до цієї виклики та вітати можливість розвивати більш справедливе партнерство з Сполученими Штатами.
Європейці переважно підтримують президента США Барака Обаму у порівнянні з його республіканським опонентом на майбутніх президентських виборах. Однак минулі чотири роки були важкими для трансатлантичних відносин. У часи жорсткої економії та з перенаправленням влади не лише в Азію, а й в Латинську Америку та інші регіони, для багатьох європейців стало очевидно, що вони не можуть більше очікувати на таку ж рівень участі з боку Сполучених Штатів.
Відновлення європейської зовнішньої політики
Замість того, щоб страждати через потенційні наслідки цього розвитку, європейці повинні скористатися можливістю для відновлення своєї зовнішньої політики та безпекових можливостей. Немає жодної затримки у розробці серйозних ініціатив для об’єднання ресурсів та створення надійної колективної європейської спроможності.
Це не означає, що європейці значно менше люблять Америку після чотирьох років президентства Обами. За даними останніх опитувань Фонду німецького маршала, 75% мешканців ЄС готові проголосувати за Обаму, а лише 8% – за Мітта Ромні. Ці результати частково пояснюються тим, що президент набагато більш відомий у Європі, ніж Ромні, але також демонструють основно позитивне сприйняття європейцями поточної адміністрації США.
Труднощі трансатлантичних зв’язків
Слід зазначити, що минулі чотири роки не увійдуть в історію як особливо плідний період у трансатлантичних відносинах. Обама не побудував міцних особистих зв’язків з європейськими лідерами, а взаємодія між США та ЄС щодо найтерміновіших питань, таких як фінансові та боргові кризи, часто відзначалася наріканнями та взаємною розчарованістю.
Все більше стає очевидним, що цей період стане початком переорієнтації стратегічного фокусу США. Як світ стає більш багатополярним, трансатлантичний альянс втрачає свою центральну роль у стратегічному мисленні Вашингтона. Реальність не відповідає запевненням американських чиновників про те, що “перехід” до Азії лише сигналізує про залученість до регіону Азійсько-Тихоокеанського і не означає зменшення американської участі в Європі.
Зростаюча відповідальність Європи
Оскільки США не можуть уникнути всебічної участі у світових справах, їхня зовнішня і безпекова політика мусить враховувати підйом BRIC-країн (Бразилії, Росії, Індії та Китаю), а також зростаючі виклики в Східній Азії. Поряд із єврокризою, наразі жодні істотні інтереси США на європейському континенті не знаходяться під загрозою.
На фоні зростаючих бюджетних обмежень у США, все це неминуче призводить до поступового перерозподілу американських ресурсів з Європи та зростаючої неготовності брати на себе лідерство у кризах, що стосуються Європи та її сусідства. Європа більше не зможе покладатися на той же рівень захисту з боку США і повинна буде взяти на себе більшого відповідальності за регіональну стабільність.
Нові можливості для трансатлантичного співробітництва
ЄС слід зосередитися на підготовці до викликів та прагнути до розвитку рівноправного партнерства з США. Парадоксально, але той факт, що Європа більше не є основним фокусом американської безпекової політики, підвищує, а не знижує потенціал для трансатлантичного співробітництва.
За останніми оцінками, Вашингтон вітає будь-які зусилля, які посилюють європейські можливості. Немає жодних сумнівів, що, згідно зі спільними цінностями та інтересами, Європа залишається партнером номер один для США у вирішенні ряду міжнародних питань.
Висновок
Хоча результат виборів у США 6 листопада не буде залежати від європейців, їм доведеться зіштовхнутися з Америкою, яка прагне і потребує активнішої ролі Європи у світі та забезпеченні власної безпеки. Цю можливість слід усвідомити і максимально використати.
