«Відбувалося щось жахливе – пацієнти помирали у чергах – політики відчували безвихідь», – згадує Єспер Фіскер, генеральний директор Данського товариства раку, озираючись на 25 років назад, коли Данія вирішила змінити підхід до лікування раку.
На той момент, за його словами, країна не мала хороших показників. «Це була катастрофа», – пригадує він. «Ми бачили, як данські пацієнти за власні кошти купували квитки до Китаю, щоб отримати різні лікувальні процедури – піддаючи своє здоров’я небезпеці». Дехто звертався до приватних лікарень у Німеччині, які пропонували нові методи лікування, недоступні в Данії.
Данія мала низькі показники виживаності при раку товстої кишки в порівнянні з іншими багатими країнами, подібно як і Великобританія. З 1995 по 1999 рік п’ятирічна виживаність при раку прямої кишки у Данії практично злилася з показником Великобританії — близько 48%. На сьогоднішній день завдяки амбіційному плану Данія покращила свої показники: до 2014 року п’ятирічна виживаність при раку прямої кишки зросла до 69%. Для порівняння, у Великобританії цей показник збільшився лише до 62%.
Ця історія успіху Данії привернула увагу політиків Великобританії. Міністр охорони здоров’я Вес Стрітінг каже, що деякі аспекти данської моделі впливають на урядові плани та можуть бути включені в новий довгостроковий план боротьби з раком для Англії.
Що ж сталося у Данії, і чи можуть NHS взяти з цього уроки?
Сьогодні, потрапляючи до лікарні Херлев під Копенгагеном, ви відчуваєте зовсім іншу атмосферу, ніж у середньостатистичній лікарні NHS. Фойє прикрашені яскравими картинами данського митця Поула Геркнеса. Це важливий аспект, адже безкольорові стіни можуть нервувати пацієнтів, в той час як колір може стати приємним відволіканням від їхніх проблем.
Данія впровадила інновації не тільки в обладнанні, але й в атмосфері лікарень. Доктор Міхаель Андерсен, консультант-радіолог, демонструє новітній сканер, який став уже четвертим у світі за своїм видом. Інвестиції у нові технології, зокрема в сканери, стали центральним елементом данської стратегії у боротьбі з раком.
У 2008 році уряд прийняв рішення про значні інвестиції в системи сканування, придбаваючи від 30 до 60 нових одиниць, що стало основою нової роботи.
Данія має близько 30 комп’ютерних томографів на мільйон населення, що перевищує середній показник інших багатих країн. Тоді як у Великобританії це число становить лише 8.8 на мільйон. Інвестиції в обладнання призвели до значного розширення можливостей діагностики.
Зараз, якщо пацієнту потрібен лікування, данські медичні стандарти вимагають надання діагнозу протягом двох тижнів з моменту направлення. Якщо лікування необхідне, воно має початися впродовж двох тижнів після діагностики. На відміну від Великобританії, де очікування може тривати близько дев’яти тижнів.
Мішель Мітчелл, директор Cancer Research UK, вважає, що у англійській системі охорони здоров’я не вистачає відповідальності через наявність зайвих організацій NHS. Вона вважає, що усунення цієї проблеми поліпшить якість лікування раку.
«Це означає ясність у тому, хто в уряді та NHS відповідає за реалізацію частини плану», – категорична вона. Але чи можуть британські міністри взяти на озброєння успішний досвід Данії?
