Безпекові інтереси місцевих акторів на північному сході Сирії та інших регіональних гравців переплітаються такими чином, що підриває стійке та відповідальне управління. У 2012 році, після відступу переважної частини сил безпеки режиму Башара Асада з Джазіри, регіон потрапив під контроль Курдської партії демократичного союзу (PYD) та її військового крила.
З моменту, як PYD взяла на себе владу, їхня структура управління виявилася схожою на реформи попереднього режиму, зосереджуючи увагу на безпеці, що суттєво вплинуло на ефективність управління. У той же час, зовнішні актори, такі як Іракський Курдистан, Туреччина та Сполучені Штати, непомітно підсилюють контроль PYD, здійснюючи свої власні безпекові інтереси. Тому досягнення миру та стабільного управління в Сирії вимагає уважного розгляду взаємопов’язаних інтересів цих різних акторів у Джазірі.
Історичний контекст та еволюція конфлікту
Джазіра завжди була коридором торгівлі між Іраком, Сирією та Туреччиною, й на її території живуть арабські, ассирійські, курдські та сирійські громади. Протягом тривалого часу, після отримання незалежності Сирією у 1946 році, уряди в Дамаску відчужували цей регіон, що призвело до його недорозвитку та маргіналізації.
Після протестів у Сирії у 2011 році, регіон став осередком суперечностей, де PYD заповнила вакуум, створений відходом урядових сил. У 2014 році YPG стала основним партнером Сполучених Штатів на місцях під час кампанії проти самоназваної Ісламської держави.
Сучасні виклики та відносини між актерами
Нині, контроль PYD над більшою частиною Джазіри підпорядковується впливу різних регіональних акторів, серед яких турецький уряд, іракська Курдська демократична партія (KDP) та США. Зростаючи тиск з боку Туреччини, яка намагається стримувати курдські амбіції, та зустрічні інтереси KDP, окрім того США, виключно зміцнюють контроль PYD над регіоном, утворюючи парадокс, коли основні актори намагаються протистояти автономії PYD, проте все ж підтримують її владу.
Шляхи до стабільності та управління
Розгляд безпекових інтересів усіх акторів регіону є першим кроком до досягнення компромісів, необхідних для стабільного управління в Джазірі. З одного боку, необхідно розуміти, що відносини між курдами та арабами залишаються напруженими, а наявність історичного контексту негативно впливає на можливість стабільного управління.
Кінець конфлікту в Сирії може стати можливістю для відновлення управлінських структур, проте для цього потрібний комплексний підхід, що враховує інтереси всіх зацікавлених сторін, від режиму Асада до курдських та арабських політичних гравців. Тільки уявивши можливість співпраці між різними громадами та усвідомлюючи унікальні виклики Джазіри, можна сподіватися на покращення безпекової та соціальної стабільності в регіоні.
