Нещодавно вчені провели цікаве дослідження, яке виявило стародавній приклад еволюційних перегонів озброєнь між хижаком і жертвою, що відбувався 517 мільйонів років тому в глибинах океану Південної Австралії.
Завдяки аналізу скам’янілостей, археологи змогли з’ясувати, як маленька панцирна тварина реагувала на напади хижаків, ймовірно, молюсків або черв’яків. Коли хижак удосконалював свої методи проколювання панцира жертви, вона починала розвивати товсту і міцну броню для захисту.
Рассел Бікнелл, провідний автор дослідження, наголосив: “Взаємодії між хижаком і жертвою часто висвітлюються як основний фактор кембрійського вибуху, особливо у контексті швидкого збільшення різноманітності та чисельності біомінералізуючих організмів в той період. Проте, до цього часу недостатньо уваги було приділено тому, як здобич реагує на хижацтво і навпаки.”
Ці еволюційні перегони нагадують безперервне суперництво між двома видами, де кожен постійно вдосконалюється, щоб перевершити свого конкурента. Наприклад, коли хижак розвиває нові методи полювання, жертва у відповідь істотно посилює свої захисні механізми. Цей цикл адаптації триває століттями і впливає на еволюцію обох видів.
Дослідники проаналізували зразки скам’янілих раковин ранньої кембрійської тварини Lapworthella fasciculata, знайдених у Південній Австралії. Ці раковини мають розміри всього лише трохи більші за піщинку. На них виявлено отвори, які свідчать про атаки хижаків, ймовірно, молюсків або черв’яків, що вміли проколювати черепашки.
Аналіз показав, що з часом кількість черепашок з отворами зросла, а товщина їх стінок значно збільшилась, що вказує на початок еволюційної гонки озброєнь: Lapworthella fasciculata адаптувалася, щоб мати більш товстий панцир, щоб захиститися від хижаків, тоді як хижаки, ймовірно, вдосконалювали свої способи атаки.
Ця унікальна еволюційна боротьба стала важливим етапом у розвитку життя на Землі. “Цей критично важливий еволюційний запис вперше демонструє, що хижацтво відіграло ключову роль у розширенні ранніх екосистем тварин і показує швидкість, з якою такі фенотипічні зміни виникали під час кембрійського вибуху”, – підсумував учений.
