Для тунісців революція була не лише про демократію — це було, в першу чергу, про поліпшення їх повсякденного життя. Сьогодні уряд не справляється з цими завданнями.
Дослідження ситуації в Тунісі свідчить про те, що приблизно через вісім років після революції 2010-2011 років громадський гнів по відношенню до уряду зростає. Політичні свободи виявились недостатніми, щоб підтримати новий демократичний курс країни.
Проте, попри величезні зміни в політичній сфері, багато тунісців відчувають розчарування. Законодавство та нові політичні інституції не змогли вирішити соціально-економічні проблеми, зокрема, питання соціальної справедливості, корупції та безробіття.
Суспільне невдоволення та міграція
Нещодавно Туніс зайняв лідируючу позицію за кількістю мігрантів, які потрапляють до Італії морем. З початку революції близько 100,000 високоосвічених працівників залишили країну, що є тривожним знаком для її розвитку.
Підвищення рівня безробіття, зокрема серед молоді — це ще один чіткий сигнал про брак економічної стабільності. Статистика свідчить, що рівень безробіття серед випускників університетів досяг 29% в 2018 році.
Політичні зміни та їх значення
Після революції Туніс став прикладом політичних змін в арабському світі. Проте наслідки цих змін неоднозначні. Хоча були проведені вибори, і була ухвалена нова конституція, громадянське суспільство відчуває, що політичні права не завжди відповідають реальним потребам людей.
Згідно з останніми опитуваннями, 65% респондентів вважають, що революція сприяла зростанню політичних свобод, але є чимало аспектів, які залишаються невирішеними, й у громадян є відчуття розчарування.
Шляхи вирішення економічних проблем
Уряду, громадському сектору та міжнародним донорам необхідно діяти у напрямку реформ, які створять нові робочі місця та ліквідують економічні нерівності. Це дасть змогу повернути довіру населення до держави та активізувати економіку.
Без активного вирішення соціально-економічних питань, таких як підвищення рівня життя, покращення системи освіти та справедливий доступ до ринку праці, стабільні політичні досягнення можуть бути під загрозою. Революційні запити на роботу, свободу і гідність необхідно виконати, інакше протестні настрої посиляться.
Сьогодні Туніс стоїть на роздоріжжі — обраний курс на демократичні зрушення може бути втраченим, якщо економічні потреби не отримають належної уваги. Вряд чи країні вдасться досягти стійкого розвитку без глибоких адміністративних реформ та врахування інтересів малого й середнього бізнесу.
