На мусульманському кладовищі в Делі височить надгробок, що вирізняється серед інших.
На ньому написано урду, але нижче розташоване ім’я німецькоєврейської жінки – Грди Філіпсборн, а поряд з ним епітет «Аапажан» або «старша сестра».
Це незвичайне видовище, адже тут поховані засновники Джамія Мілія Ісламія – провідного мусульманського університету, що виріс із руху за незалежність Індії. Її студенти продовжують цю традицію політичної активності, включаючи протести проти спірного закону про громадянство, запровадженого урядом прем’єр-міністра Нарендри Моді у 2019 році.
Отже, як німецька єврейка опинилася в місці, настільки далекому від її батьківщини?
Відповідь лежить десь між дружбою та пошуками сенсу, зазначає Маргріт Пернау, автор книги «Аапа Джан Джамії: Багата світоглядів Грди Філіпсборн».
Пенар, яка провела десять років, досліджуючи Джамію, стверджує, що хоча вона неодноразово натрапляла на ім’я Філіпсборн під час своїх досліджень, її життя залишалося в тіні таємниці.
Навіть сьогодні, не так багато студентів знають про Філіпсборн та її внесок до університету. Сайда Хамід, видатна активістка і історик, говорить, що існує потреба в тому, щоб роботи про неї були перекладені та доступні студентам “для їхньої вигоди та вигоди наступних поколінь”.
Подорож Філіпсборн від німецької “мемсахіб” – терміна поваги до білошкірих європейських жінок в колоніальній Індії – до “Аапа Джан” Джамії почалася у 1933 році, коли вона подорожувала до Індії після того, як зав’язала несподівану дружбу з трьома індійськими чоловіками, Закіром Хусейном, Мухаммадом Муджібом і Абідом Хусейном, які поїхали до Берліна для навчання.
Ці чоловіки стали основними засновниками Джамії та відіграли важливі ролі в політичній історії Індії, причому Закір Хусейн став третім президентом країни у 1967 році.
У 1920-ті та 30-ті роки було рідкістю знаходити міжнаціональні дружби, через що дружба між трьома чоловіками та жінкою була ще більш незвичайною.
Чоловіки, які були залучені до руху за свободу, часто говорили Філіпсборн про свої плани створення установи, яка б сприяла боротьбі Індії за свободу.
У той період в Британській Індії було дуже мало університетів, і ще менше тих, що не фінансувалися урядом. Ці чоловіки хотіли, щоб Джамія стала місцем, де мусульманські хлопці та дівчата могли б освітуватися, щоб активно брати участь у боротьбі за незалежність Індії. Вони також бажали, щоб установу просувала єдність між індусами та мусульманами та любов до батьківщини.
Ці благородні плани глибоко вплинули на Філіпсборн. Народившись у заможній родині у 1895 році, вона стала свідком змін у своєму житті та навколишньому світі через війну, індустріалізацію та хвилю антисемітизму. Вона розуміла, що таке бути пригнобленою, мати бажання свободи та прагнення стати інструментом змін, зазначає Пенар.
Тож, незабаром після того, як її друзі залишили Берлін, щоб присвятити своє життя будівництву Джамії, Філіпсборн вирушила до Індії. Проте, перехід з шумного, модернізованого Берліна в країну, занурену в бідність, був непростим рішенням. Пернау підкреслює багато випадків, коли Закір Хусейн забороняв Філіпсборн їхати.
“Багато разів вона пропонувала приєднатися до нього [в Індії], і більше разів він пропонував ‘поради, застереження та зауваження не їхати'”, – пише Пенар.
Тим часом Мухаммад Муджіб дивувався, як “ще молода, незаміжня і без супутника жінка впишеться в Джамію, жінки якої в цей час все ще дотримувалися пурда”, – зазначено в її записах.
Але, незважаючи на всі застереження, Філіпсборн здійснила цю подорож.
Протягом кількох місяців їй вдалося знайти спільну мову з людьми Джамії та навіть почати викладати в початковій школі університету. Як і більшість тамтешніх викладачів, вона працювала за мінімальну зарплату і погодилася присвятити своє життя служінню установі.
Вона використовувала знання, отримані в німецьких дитячих садах, щоб зробити освіту приємною та доступною для своїх учнів. Коли її призначили вихователькою в гуртожитку для дітей, вона взяла на себе роль “Аапа Джан” для них, зауважує Пенар.
Вона виконувала прості завдання, наче мила та змащувала їхнє волосся, тримала їх близько до себе як емоційно, так і фізично. “Коли маленькі діти під її опікою захворіли, вона дбала про них так віддано, що вони не відчували браку матері”, – зазначає Пенар.
Філіпсборн також закликала дівчат та жінок Джамії активніше брати участь у суспільному житті. Коли вона приєдналася до редакційної команди дитячого журналу Payam-e Ta’alim, вона писала статті, які підкреслювали захоплення та інтереси жінок та заохочувала дівчат писати для журналу.
Окрім роботи з дітьми Джамії, Грда також допомагала її засновникам збирати кошти для університету, готувати виступи та часто виконувала роль їхнього радника з усіх питань, пов’язаних з викладанням та політикою.
Але через сім років після приїзду до Індії її робота зіткнулася з перешкодами.
На тлі війни Британії з Німеччиною, німецькі громадяни в Британській Індії сприймалися з підозрою, що призвело до їх арешту та інтернування в таборах, де вони піддавалися суворим умовам, зокрема недостатній воді, ковдрам та їжі.
Філіпсборн потрапила до одного з таких таборів у 1940 році. Її інтернування викликало страх за своє життя, адже існувала можливість депортації до Німеччини, де Гітлер переслідував євреїв. Але навіть у таборі вона намагалася допомогти своїм співв’язням, організовуючи малі заходи для підняття настрою та дбаючи про хворих.
Проте, через кілька місяців після переведення до табору, Філіпсборн отримала гастрит. Її доставили до лікарні для лікування, а потім повернули назад до табору, де вона залишалася цілий рік.
Після звільнення вона повернулася до Джамії й продовжила свою роботу, але боролася з браком енергії, оскільки її гастрит став злоякісним. Вона ставала дедалі слабшою, але намагалася підтримувати зв’язок із дітьми через свої статті в Payam-e Ta’alim.
У квітні 1943 року Філіпсборн померла та була похована на кладовищі для сімей Джамії. “Вона померла за тисячі миль від родини, але була оточена людьми, які любили її,” – говорить Хамід про смерть Грди.
І після її смерті, її спадщина як “Аапа Джан” живе в коридорах Джамії, з гуртожитком та дитячим центром, названими на її честь.
