Багатогранний характер турецько-російських відносин нерозривно пов’язаний зі змінами у відносинах Туреччини із Заходом та її стратегічними маневрами для отримання більшої автономії.
Відносини між Туреччиною та Росією значно еволюціонували впродовж останніх кількох десятиліть, переходячи від суперництва до збалансованого стратегічного партнерства. Щоб повністю зрозуміти цей зсув, корисно проаналізувати історичні корені та сучасну динаміку турецько-російських відносин.
Історичний контекст
Після Другої світової війни Туреччина сприймала Радянський Союз як загрозу і надавала перевагу участі у західній системі безпеки. Проте, з завершенням холодної війни, почалося зміщення в ставленні до Росії. У 2001 році було підписано Угоду про спільний план дій у Євразії, яка вперше проголосила регіон спільним стратегічним пріоритетом.
Сучасні зміни
З приходом до влади Партії справедливості та розвитку у 2002 році турецьке керівництво стало розглядати Росію скоріше як економічного та дипломатичного партнера, а не як загрозу безпеці. Погіршення відносин з заходом спонукало Анкару до зближення з Москвою, що призвело до старту низки важливих дипломатичних ініціатив у регіоні.
Важливі ініціативи та питання співпраці
Серед ключових напрямків співпраці слід виділити енергетику, де Туреччина отримала надійного партнера для забезпечення своїх потреб, а Росія – новий ринок. Проекти, такі як газопроводи “Синій потік” та “Турецький потік”, стали основою економічних відносин між країнами.
Також важливе місце займає будівництво атомної електростанції “Аккую”, що ще більше поглиблює енергетичну залежність Туреччини від Росії.
Туризм як об’єкт залежності
Туризм є ще однією важливою складовою відносин. Російські туристи складають значну частину іноземних відвідувачів Туреччини. У 2023 році з 56 мільйонів туристів, які відвідали Туреччину, 6,3 мільйона були з Росії, що підтверджує асиметрію відносин.
Висновки
Таким чином, хоча результати тісніших відносин між Туреччиною та Росією очевидні, їхня співпраця залишається нестабільною через тривалі розбіжності в зовнішній політиці та асиметрію в силах. Взаємозалежність між Туреччиною та Росією примушує Анкару дотримуватися обережного балансу, адже подальші зміни можуть загрожувати цій рівновазі.
Туреччина продовжує шукати способи укріпити свої позиції на міжнародній арені, але надалі вона повинна обирати між зближеними відносинами з Росією та зобов’язаннями перед Заходом.
