Інтенсивна політизація дебатів про зміни клімату стає однією з ключових політичних криз Європи. Проте, парадоксально, ця тенденція може стати здоровим демократичним поправленням, що в решті решт сприятиме більш справедливому та інклюзивному переходу до екологічної політики.
Високо емоційна дискусія та мобілізація за кліматичні дії стає визначальним аспектом європейської політики. Загострений тиск за і проти екологічної політики призводить до нового рівня політичної поляризації. Нещодавні протести фермерів у Бельгії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Іспанії та інших країнах висвітлили накопичені занепокоєння, що лише є однією зі складових зростаючої популярної невдоволеності.
Стабільний зворотний тиск на «зелену» політику, або greenlash, розломив те, що раніше здавалось широким консенсусом щодо екологічної програми. Багато вважають, що ця тенденція сильно тисне на демократичні процеси, додаючи ще один фактор до давньої кризи європейської демократії.
Однак, незважаючи на ці занепокоєння, політизація кліматичних питань в багатьох аспектах є давно очікуваною та неминучою. Конфлікти, які зараз проявляються в екологічних питаннях, порушують дебати, яких уникали інституції ЄС і європейські уряди занадто довго, але які потребують простору для розвитку.
Останні події чітко свідчать про те, що політика «зеленого» переходу стає однією з визначальних проблем для європейської демократії. У минулі півроку Європа стала свідком найбільших маршів, що вимагали від урядів діяльніших дій у справі зміни клімату, зокрема під час Конференції ООН зі зміни клімату (COP28) у 2023 році.
Одночасно спостерігались протести проти вимог переходу до енергетики. З початку 2024 року протести фермерів проти екологічних норм, зниження цін та імпорту привернули найбільше публічної уваги.
Протестуючі, які не підтримують зміни клімату, представляють широкий спектр критичних поглядів. Це від жорсткого антиекологізму до поширеного обурення, що енергетичний перехід не здійснюється чесно чи прозоро. Протести фермерів отримали публічну підтримку, оскільки відображають ширше невдоволення урядовою політикою в контексті переходу до змін клімату.
Із зростанням правих партій у Європі, які виражають скептицизм щодо зміни клімату, лінії боротьби між політичними силами розриваються дедалі більша. У Польщі центр правих партій переміг популістську праву, а в Нідерландах ситуація змінилась на протилежну. Нові сільські партії спостерігаються в деяких країнах, що отримали популярність за рахунок просування назад проти екологічних норм.
Виникає складна ієрархія, де традиційні канали представницької демократії не працюють як слід. Це підсилює відчуття безсилля серед громадян та підштовхує до протестів.
Зростаюча політизація питань зміни клімату, в свою чергу, вимагає від урядів більшої включеності в демократичні процеси. Дебати про те, хто має оплачувати енергетичний перехід, вже не залишаються на задньому плані. Соціальне обговорення цих питань має бути підказкою для безпосередньої участі громадян.
Таким чином, криза навколо зміни клімату викриває не лише елементи екологічної політики, а й глибинні проблеми демократичних процесів в Європі. Можливість глибокого демократичного відновлення в цілому може бути вирішальною на шляху для вирішення конфліктів.
